Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова ВГСУ від 25.03.2014 року у справі №910/6762/13 Постанова ВГСУ від 25.03.2014 року у справі №910/6...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Постанова ВГСУ від 25.03.2014 року у справі №910/6762/13

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Справа № 910/6762/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Алєєвої І.В.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2013 року

у справі № 910/6762/13

господарського суду міста Києва

за позовом Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

до Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест"

про стягнення 50000,00 грн.

за участю представників

позивача - Харченко С.В.

відповідача - Собкович О.В.

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" 50 000,00 грн. пені за прострочення сплати штрафу, нарахованого на підставі рішення Адміністративної колегії Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28 травня 2012 року №27-рш у справі №04/64-11.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08 липня 2013 року (судді Гумега О.В., Картавцева Ю.В., Полякова К.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2013 року (судді Зубець Л.П., Мартюк А.І., Самсін Р.І.) у справі №910/6762/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Запорізьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08 липня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги останнього задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням позивача від 28 травня 2012 року №27-рш у справі №04/64-11 „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (пункт 2) було визнано дії відповідача, які полягають у встановленні в м.Запоріжжі для споживачів необґрунтованої вартості послуг з розміщення та організації обслуговування обладнання систем передавання тривожних сповіщень на місцевих телекомунікаційних мережах, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п.1 ч.2 ст. 13, п.2 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розміщення та організації обслуговування обладнання систем передавання тривожних сповіщень на місцевих телекомунікаційних мережах шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до ч.2 ст. 52 Закону України „Про захист економічної конкуренції" за вчинення вищевказаного порушення на відповідача було накладено 50 000,00 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав про те, що рішення останнього від 28 травня 2012 року №27-рш у справі №04/64-11 „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" було отримано відповідачем 01 червня 2012 року, а тому штраф, застосований зазначеним рішенням, відповідно до ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції" мав бути оплачений відповідачем до 02 серпня 2012 року, тобто протягом двох місяців з дня отримання рішення.

Однак відповідач сплатив штраф з порушенням законодавчо встановлених строків, а саме 11 березня 2013 року, що підтверджується платіжним дорученням №435959 від 11 березня 2013 року, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за весь період прострочення у загальному розмірі 50 000,00 грн.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку сплатити пеню, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду міста Києва.

Суди попередніх інстанцій відмовили в позові повністю, визнавши вимоги позивача нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (ст. 1 Закону України „Про антимонопольний комітет України").

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України „Про захист економічної конкуренції", який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про захист економічної конкуренції" останнім регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно з п.п.4, 5 ч.1 ст. 7 Закону України „Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України „Про захист економічної конкуренції", „Про захист від недобросовісної конкуренції", інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ст. 5 Закону України „Про Антимонопольний комітет України").

В ст. 51 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо (ч.1 ст. 48 Закону України „Про захист економічної конкуренції").

Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність (ч.2 ст. 22 Закону України „Про Антимонопольний комітет України").

Рішенням позивача від 28 травня 2012 року №27-рш у справі №04/64-11 „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" було встановлено порушення відповідачем п.1 ч.2 ст. 13, п.2 ст. 50 Закону України „Про захист економічної конкуренції", яке полягає у зловживанні відповідачем монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розміщення та організації обслуговування обладнання систем передавання тривожних сповіщень на місцевих телекомунікаційних мережах шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. За вказане порушення на відповідача було накладено штраф у розмірі 50 000,00 грн.

В ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено, що рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати до територіального відділення Антимонопольного комітету України документи, що підтверджують сплату штрафу. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого, зокрема, згідно з ч.1 ст. 48 цього Закону, ч.1 ст. 30 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції", а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до ч.3 ст. 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач оскаржив рішення позивача від 28 травня 2012 року №27-рш у справі №04/64-11 „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" до господарського суду Запорізької області, звернувшись з відповідним позовом.

В абзацах 3-5 ч.5 ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

З наведеного вбачається, що тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися (аналогічна правова позиція наведена в п.п.20.2 п.20 постанови Вищого господарського суду України №15 від 26 грудня 2011 року „Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").

Господарським судом Запорізької області розглянуто справу №5009/2447/12 за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Фарлеп-Інвест" про визнання нечинним та скасування рішення Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28 травня 2012 року №27-рш у справі №04/64-11 та за зустрічним позовом Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест" 50000,00 грн. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03 вересня 2012 року у справі №5009/2447/12 в задоволенні первісного позову було відмовлено з посиланням на законність та обґрунтованість рішення від 28 травня 2012 року №27-рш у справі №04/64-11 про застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді 50000 грн. штрафу. Зустрічний позов було задоволено.

В подальшому зазначене судове рішення було оскаржено та переглянуто як в апеляційному, так і в касаційному порядку.

Так, ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 07 листопада 2012 року було порушено апеляційне провадження у справі №5009/2447/12 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест" на рішення господарського суду Запорізької області від 03 вересня 2012 року у справі №5009/2447/12.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2012 року рішення господарського суду Запорізької області у справі №5009/2447/12 від 03 вересня 2012 року було залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31 січня 2013 року було порушено касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест" на рішення господарського суду Запорізької області від 03 вересня 2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2012 року у справі №5009/2447/12.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року рішення господарського суду Запорізької області від 03 вересня 2012 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2012 року у справі №5009/2447/12 були скасовані в частині задоволення зустрічних позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволені зустрічного позову відмолено, в іншій частині вказані судові рішення залишені без змін.

11 березня 2013 року відповідачем було оплачено 50000 грн. накладеного на нього рішенням позивача штрафу, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення №435959 від 11 березня 2013 року.

На думку позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня, нарахована за періоди з 04 вересня 2012 року по 10 березня 2013 року, а саме: з 04 вересня 2012 року по 06 листопада 2012 року у сумі 48 000,00 грн. (з наступного дня після прийняття рішення господарським судом Запорізької області у справі №5009/2447/12 від 03 вересня 2012 року та до дня порушення Донецьким апеляційним господарським судом ухвалою від 07 листопада 2012 року апеляційного провадження з перегляду вказаного рішення); з 14 листопада 2012 року по 30 січня 2013 року у розмірі 58500,00 грн. (з наступного дня після прийняття постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13 листопада 2012 року у справі №5009/2447/12 та до дня порушення Вищим господарським судом України ухвалою від 31 січня 2013 року касаційного провадження у справі №5009/2447/12); з 20 лютого 2013 року по 10 березня 2013 року у сумі 14 250,00 грн. (наступного дня після прийняття постанови Вищого господарського суду України від 19 лютого 2013 року у справі №5009/2447/12 та до дня сплати відповідачем 50 000,00 грн. штрафу, тобто до 11 березня 2013 року).

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, загальна сума нарахованої позивачем пені становить 120 750,00 грн. Проте, з огляду на ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", в якій передбачено, що розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України, позивач просив суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн. пені.

Однак, позивач не прийняв до уваги положення абзаців 2, 3 ч.5 ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції", відповідно до яких нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Таким чином, нарахування відповідачу пені було зупинено на час розгляду справи №5009/2447/12 господарським судом Запорізької області з 02 липня 2012 року, тобто з дати порушення провадження у справі №5009/2447/12 ухвалою господарського суду Запорізької області від 02 липня 2012 року, та припинено з 03 вересня 2012 року - з дати прийняття господарським судом Запорізької області рішення у справі №5009/2447/12 про задоволення вимог зустрічного позову щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест" 50 000 грн. штрафу.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що рішення господарського суду Запорізької області від 03 вересня 2012 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 12 листопада 2012 року у справі №5009/2447/13 були скасовані в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест" 50 000,00 грн. штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а тому зазначені судові рішення не набрали законної сили і не були чинними на час звернення до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест" 50 000,00 грн. пені.

Однак, як уже зазначалось вище, згідно з абзацом 2 ч.5 ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції" нарахування пені припиняється саме з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Тобто, в названій правовій нормі чітко визначено подію, з настанням якої законодавець пов'язує припинення нарахування пені - день прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. При цьому будь-які застереження щодо набрання відповідним рішенням законної сили у ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції" відсутні.

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які приймають участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного випливає, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Позивачем не надано доказів правомірності заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 08 липня 2013 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2013 року у справі №910/6762/13 прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 листопада 2013 року зі справи № 910/6762/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді І. В. Алєєва

С. С. Самусенко

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати